Комунальний позашкільний навчальний заклад "Центр дитячої та юнацької творчості" Дніпропетровської міської ради

 

Особливості етнокультурного виховання школярів

 

Особливості етнокультурного виховання школярів

Фольклористично-етнографічна діяльність, яка спрямована на вивчення, збереження і трансляцію духовних цінностей української традиційної культури, є ефективним засобом етнокультурного виховання школярів.

   Процес державотворення й розбудови громадянського суспільства в Україні збігається з її поступовим входженням до Європейського співтовариства. Вихід нашої країни на світовий інформаційно-культурний простір об’єктивно спонукає до переймання духовних цінностей Заходу. У той же час процес транснаціоналізації культур викликає протидію глобалізації як потребу ствердити унікальність своєї культури та мови, спираючись на національні традиції і цінності. Саме тому виникла гостра необхідність пошуку ефективних технологій виховання особистості у динамічних умовах сьогодення, експериментального відпрацювання шляхів його здійснення етнокультурними засобами.

   Кожне покоління робить свій вибір, шукає свої засоби виховання соціально активної, творчої особистості. Неможливо побудувати стратегію своєї життєдіяльності без урахування багатовікового досвіду і традицій попередників. Традиції забезпечують успадкування цінностей, у тому числі етнокультурних. Зневажливе ставлення до культурної спадщини призводить до порушення спадкоємності у розвитку суспільства і культури, до втрати духовних надбань народу.

   Ми визначаємо етнокультурне виховання як етносоціальний процес формування особистості, що забезпечує етнізацію дітей, як невід’ємну складову їхньої соціалізації. Процес етнокультурного виховання забезпечується засвоєнням етнокультурної інформації, творчою участю у розвитку рідної культури. Збереження етнокультурних традицій впливає на цілісність етносу, стабільність суспільства і держави. Педагогіка етнокультурного виховання покликана сприяти гармонізації міжетнічних, міжнаціональних відносин і збагаченню культур.

Зміст етнокультурного виховання полягає, по-перше, у засвоєнні рідної національної мови, по-друге, у засвоєнні культурних традицій і розвитку їх. Родина, загальноосвітні і професійні заклади освіти та інші соціальні інститути беруть участь у цьому процесі з дитинства. Проблеми з впровадженням національної мови гостро відчуваються на територіях міжетнічних контактів, де під впливом політичних і культурних обставин у титульного етносу зменшується сфера міжособистісного спілкування рідною мовою, а у багатьох його представників національна мова втрачається, етнокультурні традиції переходять з активного функціонування у пасивну пам’ять. Мудра державна політика, наполегливість, ініціатива національносвідомих громадян має поступово змінювати ситуацію на краще. Актуальним є питання етнокультурного виховання підростаючого покоління у полікультурному просторі Східної України, зокрема у такому мегаполісі як Харків.

   Сучасна теорія педагогіки визначає виховання, яке є частиною соціалізації особистості, як здатність до розвитку протягом усього життя у процесі засвоєння і відтворення культури суспільства [1, 266].

   Одним із ефективних засобів виховання, яке сприяє всебічному розвиткові особистості школярів и молоді, є діяльність, що ґрунтується на вивченні, засвоєнні і трансляції української традиційної народної культури (ТНК) як суспільно-історичного явища, в якому відбився світогляд, морально-етичні і естетичні цінності українського народу. З глибокої давнини і дотепер вони слугують його національному самовизначенню, суспільній консолідації, гуманізації міжособистісних стосунків людей.

   Відтворення і трансляція культури, духовності починається з поглибленого вивчення її стародавніх традиційних і кращих сучасних надбань. Виходячи з цього, ми вирішили розпочати цілеспрямований пошук скарбів української традиційної народної культури на теренах Слобідського краю. Певний досвід пошукової і виконавської діяльності автор статті набула як співачка відомого в Україні дослідницько-виконавського гурту «Муравський шлях», з яким пов’язала свою долю ще 1986 року. Цей досвід було використано при створенні фольклористично-етнографічного гуртка «Мережка» в українській гімназії №6 1991 року. Гуртківці «Мережки» займалися вивченням української ТНК, відтворювали вироби декоративно-ужиткового мистецтва, оволодівали народною манерою співу, виконуючи пісні річного кола свят та інших жанрів музичного фольклору Слобідського краю.

З метою практичного вивчення української ТНК і розширення пісенного репертуару гуртківців ми розпочали експедиційну роботу. 1991 року гуртківці вперше поїхали у сел. Польову Дергачівського району Харківської області. Воно виявилось настільки багатим на пісенний фольклор, що ми продовжуємо дослідження традиційної народної культури та музичного фольклору у цьому селищі і дотепер.

Експедиційна робота захопила гімназистів своєю новизною і значущістю результатів. Діти відчули себе причетними до відповідальної «дорослої» справи. Влітку 1992 року відбулася перша зміна обласного фольклористично-етнографічного табору, упорядженого Обласною станцією юних туристів біля села Дворічного Дворічанського району. Керівниками пошукових загонів виступили педагоги-народознавці і керівники гуртків народознавчого спрямування Харкова і Харківської області. Наслідком фольклористично-етнографічних експедицій табору стало видання книги «Традиційна народна культура Дворічанського району Харківської області» [2].

   Ознайомившись з досвідом етнокультурного виховання дітей у Польщі, Білорусі, Росії, Литві, яким ділилися представники цих країн на міжнародних конференціях і симпозіумах, а також спираючись на власний досвід, 1992 року автором статті було запропоновано створити етнокультурний центр (ЕКЦ) в українській гімназії №6 м. Харкова. Ця ідея знайшла підтримку з боку директора гімназій О. М. Зуб. ЕКЦ було упоряджено з метою координації зусиль педагогічного колективу, спрямованих на вирішення проблем етнокультурного виховання і соціалізації гімназистів, а також надання методичної допомоги педагогам-народознавцям.

   Насичення уроків гуманітарної спрямованості народознавчими елементами, а також викладання таких дисциплін як «Народознавство», «Основи етнології і фольклористики. Традиційно-побутова культура Слобожанщини», «Художня праця», дозвіллєва навчально-виховна робота у фольклористично-етнографічному гуртку «Мережка» та інших гуртках етнокультурного центру української гімназії №6 дозволяли знайомити учнів з унікальною традиційною народною культурою України і Слобідського краю.

   Основним засобом етнокультурного виховання особистості у нашому дослідженні є цілеспрямована діяльність школярів загальноосвітньої школи, що пов’язана з засвоєнням, дослідженням української традиційної народної культури і відтворенням найкращих зразків народного мистецтва. Таку діяльність ми називаємо фольклористично-етнографічною (ФЕ). Підкреслимо, що фольклористично-етнографічна діяльність не є такою без збирацької діяльності, тобто без участі школярів у наукових фольклористично-етнографічних експедиціях з метою вивчення української традиційної народної культури.

   Суспільна думка виробила погляд на фольклористично-етнографічну діяльність як на сукупність різних видів діяльності, до яких, у першу чергу, належить збирання фольклорно-етнографічних матеріалів, а також підготовка їх до публікації, видання цих матеріалів і фонографічних збірок, якщо збирач записував музичний фольклор. Сфера фольклористично-етнографічної діяльності розширюється за рахунок наукового аналізу зібраних матеріалів і виконавської діяльності з відтворення різних видів народного мистецтва.

   Залучення дітей шкільного віку до української традиційної народної культури відбувається у процесі комплексної фольклористично-етнографічної діяльності, основними складниками якої ми вважаємо: учбово-пізнавальну, експедиційну, науково-дослідну, виконавську, художньо-практичну.

Експедиційна діяльність є вихідною, зібрані фольклорно-етнографічні матеріали забезпечують здійснення інших видів фольклористично-етнографічної діяльності. Що стосується такої діяльності школярів, то вона охоплює усі види дозвіллєвої діяльності. Учбово-пізнавальна діяльність передбачає оволодіння знаннями українознавчого спрямування з першого до випускного класів і належить до дозвіллєвої, коли відбувається поза навчальним закладом у формі самоосвіти з метою етнокультурного самовиховання особистості.

   Експедиційна діяльність школярів, що ґрунтується на принципах наочності, локальності, самодіяльності або соціокультурної активності, забезпечує поглиблення набутих знань і зв’язок з реальним життям. Учнівські фольклористично-етнографічні експедиції формують потребу набувати досвід науково-пошукової роботи, що спрямована на оволодіння скарбами традиційної народної культури, і сприяють підвищенню ефективності морального, розумового, художньо-естетичного і фізичного самовиховання. Фольклористично-етнографічна діяльність спонукає учнів розглядати факти і явища соціально-культурного життя у взаємозв’язку і взаємодії, робити їх порівняльний аналіз і висновки. Це найвагоміший чинник етнокультурного виховання і соціалізації школярів. Учні беруть участь у важливій державній справі, роблять свій внесок до одного з актуальних напрямків етнографічної науки - регіональних історико-етнографічних досліджень.

   Виконавська діяльність передбачає відтворення і репрезентацію яскравої і самобутньої фольклорної традиції, що є здобутком національної культури. Фольклористично-етнографічні експедиції є необхідною ланкою роботи фольклористичних гуртів, що займаються виконавською діяльністю, бо хоча при розучуванні репертуару можна звертатися до писемних джерел і аудіозаписів, такий шлях не має бути визначальним, поки існує усна традиція в краї. Досліджуючи проблеми репрезентації фольклору, С. Й. Грица пише: «Друкована література неспроможна відтворити найголовнішого — »виконавської аури«, голосових тембрів, агогіки, виконавського нюансування, без чого сам текст пісні, інструментального драматичного твору стає обезкриленим, позбавляється струму душі. Автентика фольклорного зразка означає більшу відповідальність способу мислення середовища, його світоглядним, мовним, ментальним, структурно-семантичним ознакам» [3, 7].

   Науково-дослідна діяльність школярів передбачає поступове оволодіння ними методами науково-дослідної роботи. Школярі набувають досвід роботи з літературою, архівними матеріалами, оволодівають уміннями і навичками спілкування з носіями ТНК і проведення сеансів запису, навчаються складати реєстр, розшифровувати фонозаписи, систематизувати фольклорно-етнографічні матеріалі. Під керівництвом учителів або викладачів вузів юні дослідники пишуть наукові роботи з питань етнографії, фольклористики, мовознавства, мистецтвознавства, краєзнавства, з якими виступають на учнівських і студентських конференціях, конкурсах-захистах науково-дослідних робіт учнів-членів Малої Академії Наук (МАН).

Художньо-практична діяльність належить до сфери матеріального виробництва культуротворчої діяльності носіїв традиційної народної культури. Художньо-практична діяльність школярів допомагає їм оволодіти навичками художньо-побутової праці, що формує у дітей свідоме ставлення до витоків нашої багатогранної культури, навчає розуміти естетику домашніх ремесел, відрізняти народне декоративно-ужиткове мистецтво від кічу, сприяє художньому пізнанню світу.

   Вивчення етнографії народних художніх ремесел потребує практичного втілення, яке може здійснюватися як на уроках образотворчого мистецтва, художньої праці, так і в позаурочний час у відповідних гуртках («декоративного розпису», «вишивання», «ткацтва», «гончарства», «лозоплетіння», «витинанки», «писанкарства» тощо).

   Художньо-практична діяльність школярів сприяє розвиткові творчого, образно-художнього мислення, виховує таки якості, як наполегливість, ретельність, прищеплює любов до народних традицій. Учні пізнають архетипи народної символіки, переконуються у довершеності краси декоративно-ужиткового мистецтва. Спілкуючись з учителем або народним майстром, учні не тільки переймають їх знання й майстерність, але й вміння жити серед людей, розуміти їх, співчувати, співпереживати, допомагати іншим, турбуватися про них. Саме тому через народне мистецтво можна навчати дітей світогляду людини традиційної народної культури, виховувати в них моральність, людяність, національну самосвідомість.

Підростаюче покоління є органічною складовою суспільства, яке зацікавлено у збереженні життєдіяльності за рахунок спадкоємності поколінь. До фольклористично-етнографічної діяльності залучаються учні основної і старшої школи, учні молодшої школи набувають досвіду виконавської і художньо-практичної діяльності, готуючись до збирацької роботи.

   Останні роки у системі просвіти йде безперервний пошук педагогічних технологій, адекватних трансформаціям у суспільстві. На відміну від технології навчання, педагогічна технологія виховання є процесом комплексного впливу на особистість, а її розробка і втілення потребує найвищої творчої активності від педагога і учнів. «Педагогічна технологія у вихованні — це не інструкції і рецепти, а скоріше принципи практичного втілення закономірностей формування особистості» [4, 15].

   На процес виховання підростаючого покоління впливають різні фактори.

   Нашим завданням є створення умов, за яких у школярів з’являється мотивація до ФЕ діяльності. Перш за все, слід бачити в учнях особистості, враховувати їх психологію і природні здібності, сформувати у них ставлення до ФЕ діяльності, як до соціально значущої справи, викликати зацікавленість в експедиційній роботі, показати естетичну привабливість виконавської і художньо-практичної діяльності. О. М. Олексюк, досліджуючи процес формування духовного потенціалу студентської молоді, підкреслює необхідність виховання гуманістичного типу особистості молодої людини, орієнтованої на творче перетворення соціальної дійсності і саморозвиток.

   За умов прагнення постійного самовдосконалення, підвищення загальнокультурної компетентності (у нашому випадку фольклористично-етнографічної орієнтації) духовний потенціал школярів «формується як духовне утворення, яке структурується їхнім ціннісним відношенням» до ФЕ діяльності, у процесі якої активізуються духовні сили, розширюється морально-естетичний досвід [6, 125]. Організація та управління ФЕ діяльністю неможливі без поточного і перспективного планування, врахування вимог соціальної педагогіки. Сама ФЕ діяльність є творчим процесом і вимагає від суб’єктів її діяльності активізації духовних і фізичних сил, удосконалення методів і прийомів захоплюючої роботи. ФЕ діяльність спричиняє рефлексію, яка є необхідною умовою самовиховання як процесу удосконалення внутрішнього світу і узгодження власних потреб з потребами демократичного суспільства. ФЕ діяльність сприяє задоволенню духовних потреб і формуванню нових потреб на більш вищому рівні, вона дає можливість школярам реалізувати свої здібностей, розширити уявлення про майбутню вищу освіту і професію.

   У середовищі носіїв ТНК залучення дітей змалку до трудового життя дорослих сприяло їхній природній соціалізації і етнокультурному вихованню. Ми намагаємося у сучасних умовах використовувати той же соціокультурний фактор середовища. Коло однодумців, дітей і дорослих, захоплених соціально значущою справою, суттєво впливає на формування і розвиток особистості.

   Створення середовища, що живить інтерес учнів до народної творчості, є важливим педагогічним завданням і умовою впровадження технології етнокультурного виховання. Для формування такого середовища особливо плідною є організація фольклористично-етнографічних таборів і етнокультурних заходів різного рівня.

   Діти із захопленням беруть участь у фольклористично-етнографічних експедиціях, занурюючись у стихію народного буття. У такому середовищі школярі знаходять друзів, навчаються розв’язувати конфліктні ситуації, з’ясовувати стосунки, нести тягар обов’язків. Вони опановують засоби побудови рівноправних стосунків у міжособистісному спілкуванні, навчанні, праці. Ми ж намагаємося зробити це «розвиваюче середовище» таким, щоб підлітки прожили цей кульмінаційний момент свого життя у його чистих, культурних формах. Етнокультурні заходи дають можливість учням випробувати і ствердити себе у різних видах фольклористично-етнографічної діяльності.

   Сучасна педагогіка виходить з того, що процес виховання — це не прямий вплив на вихованця, а «соціальна взаємодія різноманітних суб’єктів: індивідуальних (конкретних людей), групових (мікро груп і колективів), і умовно соціальних — інститутів виховання» [7, 166]. За допомогою такої «соціальної взаємодії» люди навчаються ефективно працювати і співпрацювати у певних соціальних групах, реалізуючи свій творчий потенціал.

Для впровадження технології етнокультурного виховання є необхідною спеціально створена відкрита соціально-педагогічна система як «постійно функціонуючий взаємозв’язок і соціально-педагогічна взаємодія компонентів (суб’єкта, об’єкта, соціальних груп, механізмів взаємодії), що відбивають особливості існування даної системи у часі і в умовах реальної соціальної дійсності, забезпечують їх єдність і узгодженість у соціально-педагогічній діяльності, сприяють саморозвитку (компонентів, механізму функціонування і системи в цілому) та спрямовані на досягнення певної мети» [8, 265].

Основними механізмами взаємодії компонентів соціально-педагогічної системи є творча співпраця і струмінь виховної інформації, на основі якої «вихованець будує або перебудовує свої стосунки, установки, переконання — все те, що ми узагальнено називаємо позицією його особистості» [9, 11].

   Суттєвий виховний вплив здійснює також соціальне середовище. Цілеспрямований виховний процес, у якому очікується конструктивне реагування вихованців, передбачає отримання зворотної інформації про ефективність виховних дій. Система існує в час державотворення і перебудови системи освіти, в соціокультурному просторі Слобідського краю, в Харківській українській гімназії №6, в закладах освіти і культури, з якими співпрацює етнокультурний центр у галузі фольклористично-етнографічної діяльності (Харківський обласний центр народної творчості, Харківська обласна станція юних туристів, Харківське обласне відділення Українського фонду культури та ін.).

   Така відкрита соціально-педагогічна система існує в умовах реальної соціокультурної дійсності — на теренах Слобідського Краю, взаємозв’язок і соціально-педагогічна взаємодія компонентів сприяє саморозвитку системи і спрямована на етнокультурне виховання підростаючого покоління.

   Як зазначено вище, технологію виховання окреслюють принципи практичного втілення закономірностей формування особистості. Такими головними принципами виховання засобами фольклористично-етнографічної діяльності ми вважаємо:

  • принцип соціальної спрямованості ФЕ діяльності, що ґрунтується на закономірній залежності ФЕ діяльності від потреб суспільного життя і педагогічної практики.;
  • принцип системно-комплексного підходу до ФЕ діяльності, що відбиває як об’єктивну закономірність поліфункціональність ФЕ діяльності, об’єктом якої є українська ТНК в її різноманітних проявах.;
  • принцип оптимальної організації ФЕ діяльності, що відбиває таке закономірне явище, як цілісність реального світу, взаємозв’язок, взаємообумовленість його складових частин, єдність соціального життя і творчої діяльності людини, єдність мети, завдань, змісту, методів ФЕ діяльності.;
  • принцип урахування регіональних особливостей ТНК. Цей принцип орієнтує сучасних суб’єктів ФЕ діяльності на вивчення скарбів ТНК, що збереглися до наших днів у різних областях України і за її межами, а також на поглиблене дослідження району, селища, села, що стало об’єктом ФЕ діяльності;
  • принцип раннього залучення дітей до мудрості і краси ТНК. Цей принцип базується на закономірностях розвитку і функціонування дитячої психіки, якій притаманні підвищена вразливість, пластичність, швидке формування умовних рефлексів, стрімкий розвиток другої сигнальної системи, гостра потреба в ігровій діяльності, у прояві самостійності і самоповаги.

   Технологія етнокультурного виховання школярівяк сукупність його засобів виявилася ефективною, що довела результативність нашої фольклористично-етнографічної діяльності, спостереження за становленням активної позиції особистості школяра і його самовихованням. На вимогу педагогіки сьогодення, що зорієнтована на постмодерністську парадигму пізнання світу, самовиховання має на меті формування незалежної, з високим творчим потенціалом особистості, яка перш за все має спиратися на власні сили, розум, енергію.

   Критеріями виховання засобами фольклористично-етнографічної діяльності школярів, на наш погляд, виступають ціннісні орієнтації школярів у соціокультурній сфері, самостійність щодо вирішення школярами питань, пов’язаних з морально-естетичним вибором, рівень національної самосвідомості, вміння здійснювати самовиховання на основі здатності до об’єктивної динамічної самооцінки, успішність у реалізації творчих здібностей, експертна оцінка соціальнозначущих досягнень школярів у сфері фольклористично-етнографічної діяльності. До критеріїв етнокультурного виховання ми відносимо вільне володіння державної мовою, яка забезпечує соціальну спадковість поколінь, і прилучення до національних традицій.

   Оскільки фольклористично-етнографічна діяльність школярів ґрунтується на експедиційній, кількісне співвідношення між учасниками фольклорно-етнографічних експедицій по Слобідському краю по результативності їхньої діяльності і творчої активності дозволило визначити рівні етнокультурної вихованості, на яку вплинула комплексна фольклористично-етнографічна діяльність. При визначені рівнів вихованості нами враховувалися наступні показники:

   реальні досягнення в етнокультурній діяльності (участь і перемоги у різного рівня конкурсах і заходах, а саме: в олімпіадах з української мови, історії, музики, участь в учнівських конференціях народознавчої спрямованості, конкурсах-захистах науково-дослідних робіт учнів-членів Малої Академії Наук    з етнографії, фольклористики, мистецтвознавства, мовознавства, літературної творчості, участь у конкурсних програмах фестивалів традиційної народної культури у номінаціях:

  • народознавча програма, обрядове дійство, гуртовий спів, солоспів, творча робота з різних видів народних художніх ремесел тощо);
  • здійснення старшокласниками вибору майбутньої професійної діяльності у гуманітарній сфері (педагогіка, медицина, наукова робота у галузі історії, фольклористики, етнографії, соціології тощо, літературна, музична і художня творчість);
  • знання і глибока повага до традиційної народної культури Слобідського краю (усвідомлення себе її спадкоємцем);
  • прагнення користуватися українською мовою у спілкуванні.

   З метою етнокультурного виховання школярі залучилися до участі у наукових фольклористично-етнографічних експедиціях по Харківщині, а також у деякі села Сумської і Полтавської областей. Під час навчального року проводилися одно- або дводенні експедиції. Експедиційна діяльність була найефективнішою при упорядженні нами літніх фольклористично-етнографічних таборів, коли група науковців обстежувала той чи інший район Харківської області за участю учнів. Експедиційною діяльністю за 12 років нами було охоплено 218 учнів української гімназії №6. Якщо додати школярів інших шкіл, що поділяли наше захоплення польовою роботою під час роботи фольклористично-етнографічних таборів, то їхня кількість збільшиться до 500 осіб. У 32 фольклористично-етнографічних експедиціях у сел. Польову Дергачівського району, яке ми досліджуємо з 1991 року взяло участь 58 учнів.

   Участь школярів у науково-дослідній роботі неможлива без набуття досвіду експедиційної роботи. З 1993 року ми залучаємо школярів до участі в Обласних учнівських народознавчих конференціях «Слобожанський Великдень», організатором проведення яких виступає етнокультурний центр нашої гімназії. З 2000 року такі конференції проводяться під час проведення фестивалю «Кроковеє коло», організатором якого виступає Спілка етнологів і фольклористів м. Харкова. Матеріали учнівських конференцій видано у трьох збірках. З 1996 р. юні дослідники беруть участь у роботі Малої Академії Наук України. 19 разів гуртківці «Мережки» ставали призерами конкурсів-захистів МАН обласного рівня, 7 разів — переможцями в Україні.

Виконавська діяльність школярів можлива за умови плідної роботи над собою, спрямованої на розвиток вокальних здібностей, загальної культури. Ця діяльність сприяє патріотичному вихованню і соціальному становленню школярів, формує критичне ставлення до творів сучасної маскультури, що пропагують численні канали ідеологічного і психологічного впливу. Результативність виконавської діяльності оцінювали фахівці. Високі відзнаки виконавської діяльності стали результатом експертної оцінки фахівцями у цій області. Фольклористичний гурт «Мережка» став дипломантом 4-х Міжнародних і 4-х Обласних фестивалів традиційної народної культури, 2-х Міжнародних і 3-х Обласних фестивалів учнівської творчості. За ці роки завдяки плідній фольклористично-етнографічній діяльності фольклористичний гурт «Мережка» став добре знаним в Україні і області.

Результати виховного впливу переконливо свідчать про розширення сфери спілкування українською мовою учасників фольклористично-етнографічної діяльності в основній і старшій школі. Серед них немає таких школярів, які б соромилися дати відповідь на питання перехожого державною мовою поза школою. Переважна більшість гуртківців «Мережки» вільно користуються українською мовою у побуті. У середньому учні основної школи розширили сферу спілкування українською мовою на 20%, а у старшій школі — ще на 8%. Школярі - учасники фольклорно-етнографічної діяльності — схильні до творчої роботи у літературній, художній, музичній сфері, що яскраво свідчить про їх етнокультурне виховання, яке являє собою не тільки відтворення національної культури, але й розвиток новацій і збагачення культури. Так, Ганна Берездецька — співачка фольклористичного гурту «Мережка», у той же час, вона пише вірші і прозу, друкується у літературно-художніх альманахах і є учасницею обласних семінарів молодих літераторів. Крім неї ще семеро учнів замінили мову рефлексії у літературній творчості з російської на українську.

В ході фольклористично-етнографічної роботи з учнями нами проводилося опитування підлітків щодо їх ставлення до традиційних народних і державних свят. Виявилося, що виховання на народних традиціях, учнівська діяльність в галузі фольклористики, етнології і мистецтвознавства суттєво впливає на ставлення до свят, розуміння їх сутності, особистісне сприйняття цих соціальнозначущих подій.

   Література

1. Педагогический энциклопедический словарь / Гл. ред. Б. М. Бим-Бад; Редкол.: М. М. Безруких, В. А. Болотов, Л. С. Глебова и др. — М.: Большая Российская Энциклопедия, 2002. — 528 с.

2. Традиційна народна культура Дворічанського району Харківської області / Упор. М. О. Семенова. — Х.: Регіон-Інформ, 2001. — 160 с.

3. Грица С. Й. Проблеми репрезентації фольклору на святі народної творчості.// Народна творчість та етнографія. — 1989. — №5. — С. 3 — 9.

4. Педагогическая технология: Учебное пособие для студентов педагогических специальностей./ Науч. ред. М. Е. Поленова.- Белгород: Изд-во БГУ, 1998. –400 с.

5. Олексюк О. М. Формування духовного потенціалу студентської молоді: Монографія/ Відпов. Ред. Л. Г. Коваль. — К.: КДІК, 1996. — 253 с.

6. Российская педагогическая энциклопедия: В 2 тт./Гл. ред. В. В. Давыдов. — М.: Большая Российская энциклопедия, 1993 — 608 с., ил. Т. 1 — А — М — 1993. — 165 с.

7. Словарь по социальной педагогике: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Авт.-сост. Л. В. Мардахаев. — М.: Издательский центр «Академия», 2002. — 368 с.

8. Битинас Б. Процесс воспитания. Приобщение к ценностям. — Вильнюс: «Момент», 1988. — 72 с. (Международный фонд образования).