КПНЗ "Центр дитячої та юнацької творчості" ДМР

 

"Кобзар - сила історії" - до річниці з дня народження великого поета Т.Г. Шевченка!

 

ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО!!!

 

 

"НА РОЗПУТТІ КОБЗАР СИДИТЬ

ТА НА КОБЗІ ГРАЄ;

КРУГОМ ХЛОПЦІ ТА ДІВЧАТА - 

ЯК МАК ПРОЦВІТАЄ..."

 

 

Тара́с Григо́рович Шевче́нко (відомий також як Кобза́р; 25 лютого (9 березня) 1814, с.  Моринці, Київська губернія, (нині Черкаська область) — 26 лютого (10 березня) 1861, м. Санкт-Петербург) — український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч, фольклорист, етнограф.Член Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860). 

 

 

Сім'я Тараса на чолі з батьком Григорієм Івановичем Шевченком повернулася до села Керелівки (нині Шевченкове Звенигородського району), Звенигородського повіту, на Київщині, звідки був родом Григорій Іванович. Дитячі роки Тараса проходять у цьому селі. 12 (24) травня 1816 року народилася Тарасова сестра Ярина. 26 січня (7 лютого) 1819 року народилася Тарасова сестра Марія. Одного разу малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи, що підпирають небо», і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою і ввечері привезли до Керелівки. 8 (20) березня 1821 року народився Тарасів брат Йосип.

Восени 1822 року Тарас Шевченко починає вчитися грамоти у місцевого дяка Совгиря. Ознайомлюється з творами Григорія Сковороди. В період 1822–1828 років намалював «Коні. Солдати» (картину не знайдено).

29 січня (10 лютого) 1823 року його старша сестра і нянька Катерина вийшла заміж за Антона Красицького — селянина із. Зеленої Діброви.

Рано втративши матір (20 серпня (1 вересня) 1823 року), яка померла від тяжкої праці й злиднів, залишивши сиротами шестеро дітей, він з дитинства зазнав багато горя і знущань. 7 (19) жовтня 1823 року Тарасів батько одружується вдруге з удовою Оксаною Терещенко, в якої вже було троє дітей.

22 червня (4 липня) 1824 року народилася Тарасова сестра Марія — від другого шлюбу Григорія Івановича. Тарас чумакує з батьком. Буває в Звенигородці, Умані, Єлисаветграді (тепер Кіровоград). 21 березня (2 квітня) 1825 року від тяжкої праці на панщині помер Тарасів батько — Григорій Іванович Шевченко. Залишившись сиротою, Тарас іде наймитувати до дяка Петра Богорського, який прибув з Києва. Як школяр-попихач, носить воду, опалює школу, обслуговує дяка, читає псалтир над померлими, продовжує навчання. У той час Шевченко ознайомився з деякими творами української літератури. Не стерпівши знущань Богорського, Тарас тікає від нього й шукає в навколишніх селах учителя-маляра. І знаходить, відчуваючи великий потяг до живопису, кілька днів наймитує і «вчиться» малярства в диякона Єфрема (м. Лисянка, Звенигородського повіту, на Київщині). Також мав учителів-малярів із села Стеблева, Канівського повіту, на Київщині та із села Тарасівки, Звенигородського повіту, на Київщині. 1827 року пасе громадську отару овець у Кирилівці. Зустрічається з Оксаною Коваленко, подругою дитинства, яку не раз згадує у своїх творах. Їй присвячено вступ до поеми «Мар'яна-черниця».

Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас буває в Богуславі, (куди возив поповича до школи, а яблука та сливи — на продаж). В цей же час їздив на базари до містечок Бурти і Шполи. 1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині), куди він пішов по дозвіл учитися у хлипнівського маляра. Коли Тарасові минуло 14 років, помер Василь Енгельгардт і село Кирилівка стало власністю його сина — Павла Енгельгардта, Шевченка ж зробили дворовим слугою нового поміщика в вільшанському маєтку. 6 (18) грудня 1829 року Павло Енгельгардт застав Шевченка вночі за малюванням козака Матвія Платова, героя франко-російської війни 1812 року), нам'яв вуха кріпаку-слузі та наказав відшмагати його на стайні різками. Наступного дня наказ виконано: кучер Сидорко відшмагав Шевченка. Упродовж 1829-1833 років Тарас копіював картини суздальських майстрів.

Майже два з половиною роки — з осені 1828-го до початку 1831-го — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні. Подробиці цієї подорожі мало відомі. Імовірно, що там він відвідував лекції малювання у професора Віленського університету Йонаса Рустемаса. У тому ж місті Шевченко міг бути очевидцем Польського повстання 1830 р. З цього періоду перебування у Вільні зберігся малюнок Шевченка «Погруддя жінки», якість якого свідчить про майже професійне володіння олівцем.

Переїхавши 1831 року з Вільна до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка, а щоб згодом мати зиск на художніх творах (у великих панів було модою мати своїх «покоєвих художників»), віддав його в науку на чотири роки до живописця Василя Ширяєва. Відтоді й до 1838 року Шевченко живе в будинку Крестовського (тепер — Загородний проспект, 8), де наймав квартиру Ширяєв. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати вірші.

1833 року намалював портрет поміщика Павла Енгельгардта (акварель) (оригінал, датований автором, зберігається в Державному музеї Т. Г. Шевченка у Києві).

У повісті «Художник» Шевченко розповідає, що в доакадемічний період він намалював такі твори: «Аполлон Бельведерський», «Фракліт», «Геракліт», «Архітектурні барельєфи», «Маска Фортунати» (олівець). Шевченко бере участь у розпису Великого театру як підмайстер-рисувальник. Виконав композицію «Александр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу» (акварель, туш, перо). Дата і підпис Шевченка. Малюнок виконано на тему, оголошену ще 1830 року для конкурсу в Петербурзькій академії мистецтв на одержання золотої медалі.

Намалював: «Смерть Олега — князя древлянського» (туш), «Смерть Віргінії» (акварель, туш), на обох дати і підпис Шевченка, «Смерть Богдана Хмельницького» (туш, перо і пензель). До цього часу дослідники зараховують також Шевченкові малюнки, про які є згадка в його повісті «Художник»: «Геркулес Фарнезький», «Аполліно» — копія, рисунки для розпису Великого театру в Петербурзі[, «Маска Лаокоона», «Слідок із скульптурного твору Мікеланджело», «Голова Люція Вера», «Голова Генія»; «Анатомічна фігура»; «Германік»; «Фавн, що танцює».

 

 

 

 

26 лютого (10 березня) 1861 року Шевченко помер. На кошти друзів 1 (13 березня) його поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.

Після того як п'ятдесят вісім днів прах Т. Г. Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу у квітні того ж року, перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі біля Канева.

26 квітня (8 травня) 1861 року домовину викопали, перенесли через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею перевезли до Москви.

Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитровськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бобровицю, Бровари до Києва. Ланцюговим мостом, випрягши коней з воза, труну провезли студенти Університету Святого Володимира і далі набережною до церкви Різдва Христового на Подолі.

У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати Т. Шевченка в Києві. Та Григорій Честахівський обстоював думку про поховання Кобзаря в Каневі, бо той ще за життя мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева».

8 (20 травня) 1861 року на пароплаві «Кременчук» з Києва прах Шевченка потрапив до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 10 (22 травня), після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.«Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому», —
згадував Григорій Честахівський. Туди ж перенесли дерев'яний хрест, який був встановлений на могилі.